...є приходяще і уходяще, і є вічне - Лохвиця !!!

Лохвиця - старовинне, унікальне та неповторне місто України. Розташоване на річці Суха Лохвиця, що є правою притокою Сули. Через місто проходить автотраса Київ - Суми. Відстань до столиці України м.Києва - 220 км, до обласного центру - м. Полтава - 180 км.

Ніхто точно незнає коли засноване місто, бо це було так давно, що всі хто знав вже позабували. Але вчені думають, що засновано воно на рубежі Х століття, бо про це свідчать археологічні знахідки.( ну ми то знаємо, що засноване воно раніше, просто реальних древніх знахідок ніхто ще не знайшов.) В історичних документах вперше місто згадується в 1320 році у складі князівства Литовського. В 1618 році значиться як містечко, яке має укріплення - фортецю.

В першій половині XVII століття місто отримало магдебурзьке право і герб - замкові брами із білого каменю з трьома баштами і голубими флюгерами на золотому фоні французького щита.

В 1648 - 1658 роках Лохвиця - сотенне містечко Миргородського полку, а в 1658 - 1781 роках - Лубенського полка. Під час війни проти польської шляхти, лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького активно билася в битвах за незалежність України.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця - районний центр Чернігівської губернії, позаштатне місто Малоруської губернії, Полтавської губернії.

Станом на 1917 рік, в місті діяли 6 православних церков, 1 синагога, жіноча гімназія, реальне, міське і комерційне училища, учбові ремісничі майстерні. Електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр, народний будинок (театр). Три друкарні, цегляний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика, банк.

10 березня 1917 року в Лохвиці була вибрана перша Рада робочих депутатів.

В період колективізації 1929 - 1932 років в околицях Лохвиці створено 7 приміських колгоспів.

Голодомор 1933 і репресії 1937 років чорним крилом накрили Лохвицький край.

Але найскладнішим випробуванням стала Велика Вітчизняна війна. 15540 жителів Лохвицького краю билися в боях, 7757 лохвичан загинули в тій боротьбі. Більше 8 тисяч жителів за подвиги перед Батьківщиною були нагороджені орденами і медалями а 14 з них було привласнено звання Героя Радянського Союзу. За роки окупації району (1941 - 1943 роках ) фашисти вивезли на каторгу до Німеччини 3745 хлопців і дівчат з Лохвицького краю, 668 лохвичан загинули в гестапо. 12 травня 1942 року на околиці міста фашистами були розстріляно 287 жителів міста єврейської національності.

13 вересня 1943 року війська 309 стрілецької дивізії звільнили Лохвицький край від фашистів. А в червні 1945 року на параді до дня Перемоги в Москві в зведених полках пройшлися переможним маршем 7 лохвичан.

1 грудня 1991 року на Всенародному референдумі лохвичани виявили бажання разом зі всім українським народом жити в своїй незалежній державі - Україні.

Основне багатство Лохвицького краю - люди.(хоча існує теорія, шо в нас ще є й уранова руда, ну куди їй до наших людей...) Лохвицька земля дала багато талановитих письменників, композиторів, скульпторів, вчених і винахідників. Широко відомі імена І.Дунаєвського, О.Коломійця, А.Тесленка, П.Симонова і ін. Багатьох талановитих людей імена й досі невідомі, бо вони працювали в глибокому підпіллі і їхні винаходи на стільки опережали час, що й досі лишаються загадкою для людства...

З 1923 року Лохвиця - центр Лохвицького району Полтавської області. На 1.01.2006 року площа району складає 1304 кв. км., населення 51,4 тис. людей. В районі 84 населені пункти і 2 міста. Населення Лохвиці - 12,4 тис. людей, Червонозаводського - 9 тис.

В районі діють ВАТ "Лохвицький цукровий завод", ВАТ "Склоприлад", Спирткомбінат, ВАТ "Червонозаводськой хлібзавод", маслозавод, швейна фабрика, цегляний завод, 31 колективнних і фермерських господарств. Освітній комплекс 1 18 загальноосвітніх шкіл 1 - 3 ступенів, 12 шкіл 1- 2 ступенів. Лохвицький філіал Полтавського технікуму харчових технологій, 2 професійно - технічних училища і медичне училище. 18 сільських будинків культури, 7 клубів-бібліотек 37 бібліотек, 4 музичних школи, Лохвицький краєзнавчий музей ім. Г.С.Сковороди і літературно - меморіальний музей А.Ю.Тесленко, районний будинок культури, районна бібліотека. В місті діють багато приватних малих і середніх підприємств всіх сфер послуг.

Також лохвицька земля багата на корисні копалини. На території Лохвицького району видобувають нафту, газ і конденсат.

Все вищеописане можна узагальнити, і це звучатиме так: Лохвиця реально круте місто з давньою та багатою історією, могутньою та сильною промисловістю, з глибокою духовною спадщеною, з мужніми, мудрими та всебічнорозвиненими людьми високої думки та моралі. Ось приблизно так скромно можна описати Лохвицю і весь Лохвицький край вцілому...

І щоб ця інформація не здалася популіською, перебільшеною, неправдивою нище слідують фотографії із жанру "Лохвиця сьогодні" і, Ви, на власні очі переконаєтась - так Лохвиця реально крута...

А тепер про цікаве, а цікаве в нас сьогодні походження назви міста Лохвиця. Багато істориків, навіть відомих, помилково вважають, що назва Лохвиця походить від слова ЛОХ і відображає належність населення міста до певних суспільних прошарків. Також ходить куча легендів про те, як при нападі всяких там бусурманів горді люди Лохвиччини ховалися в викопані льохи, а русло річки напоминає батіг неначе ним хвицьнули і получилась Льохвиця. Але інженери к.б.Плуга пішли далі в цьому питанні відразу відкинувши ці хибні теорії і видвинувши свою болєє мощную... Так, назва міста дійсно походить від слова лох тут віднєкуваться не треба, але вона відображає не людей, що тут живуть. Оскільки місто знаходилося на посульській лінії оборони і на нього постійно нападала всяка навалочь то мешкінцям міста нічого не оставалось як зібрать ту наволочь докупи і лошить, лошить до тих пір поки в бусурманів відпаде всяка охота завойовувать вкраїнські землі, і ото обідрані бусурмани верталися додому, а Чингісхан питає: "куди дойшли?", а вони й кажуть:"ну отуди де нас лошить почали", а так понятно до Лохвиці"- відповідає Чингісхан "дальше й не пройдеш"... а давайте згадаємо історію про залізничну станцію Лохвиця, що знаходиться в селі Піски, це ж як треба було розлошить залізничників, які при цярю прокладали залізну дорогу шоб вони думали шо Піски це Лохвиця, нє на счот цього мастєрства нашим людям не позичай. Так чи інакше, а місто наше Лохвиця, воно було Лохвицей, є й буде Лохвицей заповніть мої слова, а ще краще запишіть, купіть зошити на 24 сторінки вони зараз не дорого коштують і запишіть!!!

В славному місті Лохвмця діє три загальноосвітні школи, хоча ні не три, дві загальноосвітні і навчально-виховний комплекс №1. Це імено ті навчальні заклади де в голови юних лохвичан любой ціной вбивають якісні, сучасні, передові знання, що як можна найкраще відповідають потребам сьогодення. Звісно кожен з навчальних закладів специвічний, унікальний з своїм менталітетом, я не буду писать тут яка школа крутіша та продвинутіша, щоб нікого не обідити, та й визначить це дуже важко оскільки всі вони неповторні із внутрішніми традиціями. Я краще спробую трохи описать ці три школи окремо.

Почну по порядку школа №1 вонаж гімназія, вонаж навчальновиховний коплекс - це найбільша за розмірами й кількістю учнів школа. Учні цієї школи всі як один ходять в піджачках і виспівуючи патріотичних пісень прославляють свій навчальний заклад подібно тому, як колись це робили парні із IBM (це звичайно стереотип, що невідповідає дійсності. Але що таке дійсність?). В першій школі діє капіталістичний соціальний устрій із своєю ринковою економікою.

Друга школа, як не дивно, друга і за розмірами і по кількості учнів. Учні цієї школи можуть вправно вирвати з корінням вкопану та сумлінно забетоновану металеву конструкцію у вигляді турніка, чи ще якоїсь залізяки, що торчить із землі. Або, не без допомоги вчителя фізкультури, переміряти грицький міст спичною коробкою з високою точністю. Так чи інакше а в школі діє політика військового комунізму, що була первоначально проголошена і з тих пір нічого не помінялося.

Третя школа є найменшою як за розмірами так і по кількості учнів. Вчителі інших шкіл на школярів цієї школи дивляться немов мешканці цівілізованої Європи на людину, що щойно приїхала їз славного СРСР. Соціальний устрій цієї школи настільки складний, що навіть досвітчені PR технологи його не можуть чітко визначити це щось середнє між диктатурою і анархією.

От у цих трьох "кухнях" і вариться майбутнє землі Лохвицької, тут якісно підготовлюються майбутні інженери, медики, фізики-ядерщики, хіміки-органіки, юристи, бугалтера, космонавти, комбайнери та доярки, прохіндєї та бездєльники, бомжі та алкоголіки. Вобщим якісно підготовлюється ввесь соціальний спектр населення на найвищому професійному рівні.

Взагаліто мешканці Лохвиці в душі екологи і ботаніки, що в тісній гармонії живуть з природою і діляться з нею всим своїм самим цінним матеріальним добром. Так по околицях міста, понакидувані цілі купи цього самого добра-ЛАЙНА. Виїдь в любу лісосмугу і ти обнаружиш величезну купу якогось лайна, що ним щедро хтось поділився з природою. Люди та хіба вам вже впадло вивести своє добро на смітник? Доречі про смітник, як і в усих мегаполісах в Лохвиці дуже актуальною є проблема утилізації відходів. Іменно для цього, для утилізації відходів в Лохвиці діє сучасний, великий і екологічно безпечний смітник

Оскільки Лохвиця з давниіх давен була сильно розвинена в плані культурного життя, то тут виникали і вкарінювалися певні традиції, тільки не такі традиції як тіпа готовить двохвідерну каструлю олів`є на новий рік, а такі які більш ніде не зустрічаються, які виникли, розвинулись і продовжують існувати в межах землі Лохвицької. Однією такою традицією, яка більш ніде не зустрічається є традиція завязувати всім присутнім на весіллі червону нитку на руці.